Шлях до спортивної перемоги - це не декілька кроків по червоної доріжці до п’єдесталу. Це роки важкої праці у спортивних залах, де не грають фанфари, де ти опиняєшся сам на сам зі своїм характером, біллю у м’язах, травмами, втомою. Коли професійний спорт та перемога стають сенсом життя - саме тоді народжуються чемпіони. Дехто й досі вважає, що вільна боротьба - це суто чоловічий вид спорту. Жінки змагаються не так давно: Міжнародна федерація офіційно визнала жіночу боротьбу у 1984 році, а перший чемпіонат світу відбувся у 1987 році. А коли у 2004 році в Афінах вільна боротьба серед жінок уперше увійшла до програми Олімпійських ігор, нові імена переможниць стали з’являться по всьому світу.
Знайомимо вас із чемпіонкою світу 2026 року з вільної боротьби U23 Іриною Бондар. Уродженка Житомирщини нещодавно продемонструвала феноменальний результат у Лас-Вегасі, виборовши золоту нагороду. Вона перемогла титулованих борчинь та переможниць престижних міжнародних змагань.
- Ірино, як ви прийшли в такий від спорту, який сприймався як суто чоловічий?
- Я стала займатися вільною боротьбою майже випадково. Жила у Звягелі, тренер прийшов в нашу школу, коли я навчалася у 6 класі. Він розповів про такий вид спорту, запросив бажаючих до секції вільної боротьби. Я прийшла на тренування, але мала сумнів: навіщо мені вид спорту, який вважають недівочим? Проте зовсім скоро зрозуміла, що вдома мені просто немає чим зайнятися у вільний час, і я повернулася до спортзалу. Найцікавіше, що мій тренер виявився моїм сусідом через дорогу! Я раніше взагалі не знала, чим він займається, просто часом ходила до нього в двір по воду. Мені врешті-решт так сподобалося тренуватися, що я залишилася, почала показувати результат.
Вже дуже скоро на тренуваннях мене почали ставити в пару з хлопцями. Скінчилося все тим, що під кінець вони вже тікали від мене. Казали: «Ні, ми з нею більше стояти в парі не будемо!». Я відчула, що цей вид спорту мій на сто відсотків, якщо можна так сказати – він запав мені в душу. Я зараз думаю, що якби навіть тренер не прийшов до нас в клас з пропозицією, я з часом все одно стала би займатися вільною боротьбою.
- Хто був вашим першим тренером і хто з вас тренує зараз?
- Мій перший тренер живе і продовжує тренувати спортсменів у Звягелі - Ясиневич Анатолій Казимирович, я в нього починала. Зараз я працюю під керівництвом тренера з Житомира – Михайла Христосова, він мене тренує вже 8 років. У 2018 році я вступила до Житомирського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей, там провчилася до 10 класу, потім вчилася в агротехнічному коледжі 2 роки, а зараз навчаюся в Поліському національному університеті на 4 курсі на економічному факультеті.
- Яким був ваш перший успіх? Коли ви повірили, що може перемагати на серйозних змаганнях, здобувати срібні та золоті нагороди?
- Перший успіх – третє місце на чемпіонаті України у 2017 році. Тоді мені було 13 років, я в 12 тільки почала тренування, а вже через рік стала третьою на чемпіонаті України. Це був мій перший турнір, коли я зрозуміла, що я можу боротися з дівчатами, які займаються по 3-4 роки, а я тільки рік до секції ходжу. Проте далі було не все так гладко: я програла наступний турнір: він був дорослий, суперниці були старше і мали великий досвід змагань.
- Як сприймаєте поразку, якщо вона стається? Коли після програшу ви знову починаєте тренуватися?
- Я кажу собі, що треба далі працювати. Якщо ти хочеш добитись дуже високих результатів, ти з будь-якої емоційної прірви встанеш і вийдеш в роботу. Я починаю тренування після змагань наступного дня, як повертаюся в Україну. Зараз я знаю: ніколи не треба допускати навіть такої думки, що ти програєш.
2019 році я боролася і перемагала спортсменок, у яких вже був досвід міжнародних змагань – чемпіонати Європи та світу… В 2019 році пройшла суворий відбір, декілька важливих змагань, потрапила на всесвітні Combat Games - стала другою: у фіналі програла досвідченій американці. За мої три роки, що я тренувалася, це був найвищий результат, вже всесвітній. Потім вже були чемпіонати Європи.
- Спортсмени говорять, що «ковідні» роки стали для них важкою паузою без змагань…
- Так, коронавірус повністю зупинив спортивне життя. 2020 рік – повна пауза, карантин. Сиділи всі по дамах. Я тренувалася вдома. Бігала по маленький території, відтискалася, робила вправи з еспандером. Я собі поставила за мету перемагати після карантину.
- У вас фантастичний набір нагород на чемпіонатах Європи…
- Щорічно з 2021 року виборювала золото на змаганнях: спочатку серед кадетів, потім – серед юніорок, серед молоді та у 2025 році – серед дорослих. Я це сприймаю дуже просто: це твоє життя, це твоя робота, постійні тренування - це твій режим і ти без нього не можеш.
- Нещодавно на чемпіонаті світу U23 ви вибороли золото, перемогли у чотирьох сутичках. Чи важко було боротися з огляду на те, що головна суперниця виступала вдома і мала шалену підтримку трибун?
- Звісно, американка в Америці, мала більшу підтримку, хоча оплесками там зустрічали всіх. Але я не бачила ані великого екрану, майже не чула трибуни. Я виходила спокійна, налаштована лише на сутичку. Мені важливо було зрозуміти суперницю на килимі, адже я з нею ніколи не боролася. У таких випадках треба «відчути» суперницю на дотик, зрозуміти, наскільки вона сильна, що вона зможе.
Після декількох атак я зрозуміла, що американка сильна, але треба вигравати і я можу це зробити. Я не бачила реакції трибун, я нічого не чула. Після перемоги я відчула себе настільки щасливої, що коли я йшла до роздягальні, сльози бігли з очей самі. Я була в такому стані хвилин десять. Напевно, я ніколи так не плакала… Для мене ця «чиста» перемога була дуже важлива: це був мій перший міжнародний турнір після важкої травми.
- Ваша травма сильно вплинула на тренування, на графік змагань? Чи хтось допомагав вам?
- Я отримала травму коліна перед змаганнями рік тому, ми були в Сербії, в Новому Саді. Це сталося на розминці, і всі змагання я боролася з травмою, перемотувала ногу. Програла спортсменці з Японії у фіналі, вона – олімпійська чемпіонка Але таке трапляється на змаганнях – вона била прямо в ноги…
Я не змагалася рік і мене вже «поховали» як спортсменку, бо не бачили на тренуваннях та на змаганнях.
Мене під час операції та реабілітації підтримало багато людей і я дуже вдячна всім за своє повернення в великий спорт: компанія «АртХаус Груп» - вже не перший рік офіційний спонсор Асоціації спортивної боротьби Житомирської області. Вони завжди допомагали нам з поїздками на змагання. Коли я травмувалася, підтримували - президент асоціації Сергій Кулмалієв, віцепрезидентка асоціації Марія Власенко багато мені допомагала особисто – проводила зі мною час після операції, залишалася вночі зі мною, возила до лікарів, коли я взимку пересувалася на милицях. Вона стала мені мов рідна, ми завжди підтримували зв’язок з батьками. Голова Житомирської ОВА Віталій Бунечко спільно з благодійниками – компаніями BGV Development та АртХаус Груп - вручив мені ключі від авто у травні 2025 року. Як він тоді сказав – це для того, щоб заощаджувати дорогоцінний час та енергію для найголовнішого – тренувань, змагань та перемог.
- Ви в звичайному житті чим займаєтесь, крім спорту? Чи є у вас хобі?
- Я люблю прогулянки, особливо у новому місті або коли буваю за кордоном. Полюбляю посидити у кафе з тістечками – після змагань часом «заїдаю». Люблю вишивати бісером у вільний час, улюбленців нема, хотіла песика собі. Але поки нема на кого його лишати, коли на змаганнях. Буде свій дім, своя сім'я, вже потім будемо дивитися.
- У Лас-Вегасі нещодавно ви здобули своє чемпіонське золото, але ж це місто – світова столиця розваг. Чи ходили там в казино після перемоги?
- Так, Лас-Вегасі це ж столиця ігрових автоматів, покеру, рулетки, там вони на кожному кроці. Після того, як виграла змагання, пішли в казино, яке було прямо в нашому готелі, це ж розвага. 20 доларів програла, змагання виграла, а гроші програла. Але того разу моїм суперником був ігровий автомат. Я собі сказала: казино - ні, це не моє. Думаю, виграла змагання, все, хватить.
Звісно, бачили, як там бабусі собі сидять, на 150 тисяч доларів грають. П'ятниця, субота, неділя, там все гуде: багато готелів поруч, кінотеатри всередині, гарно дуже. І погуляли в Лас-Вегасі, в центрі міста, таке враження, нібито весь світ зібраний в одному місці.
- Чи є у ваших планах Олімпійські ігри?
- Звісно, у всіх спортсменів є в планах Олімпійській ігри, і в мене є. Зараз триває підготовка, впродовж цього і наступного року потрібно боротися на всіх змаганнях, тому що тільки так здобувається рейтинг для поїздки на Олімпійські ігри. Наступна Олімпіада відбудеться влітку 2028 року і слабких суперниць там не буде…
Розмовляла Лариса Бекета
Результат золотих перемог – з Вікіпедії, фото та відео надані Іриною Бондар
