Суспільство

​За рік на сході України загинули 5 військових з Житомирської області

26 грудня 2018, 16:38

Протягом 2018 року на сході України загинули 5 військових з Житомирської області.

Про це йдеться в матеріалі сайт «Новинарня», який зібрав інформацію про бойові втрати українських силових структур протягом 2018 року.

«За непорушну лінію фронту, а також за просування вперед своїми життями заплатили 135 українських воїнів. Армійці ЗСУ, військовослужбовці Нацгвардії, бійці добровольчих підрозділів, серед них – двоє дівчат. Частина полеглих – померлі від ран, отриманих раніше. Вдивімося в їхні обличчя. Згадаймо їхні імена. Пом’янімо. Вони загинули за те, щоб ми мали змогу жити вільними людьми в незалежній Українській державі», - йдеться у повідомленні.

Серед опублікованих 135 біографій загиблих, п’ятеро – з Житомирської області.

Сабіна Галицька:

23-річна медсестра 10-ї гірсько-штурмової бригади ЗСУ Сабіна Галицька: молода полісянка – наполовину полька, наполовину українка – загинула 20 лютого внаслідок обстрілу з боку бойовиків ЛНР біля села Катеринівка.

Старша медична сестра приймально-сортувального відділення медроти 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Сабіна Галицька надавала медичну допомогу і українським бійцям, і цивільним. Останнього разу саме задля того вона намагалася дістатися сіл Катеринівка та Новоолександрівка, які нещодавно зайняли військові ЗСУ. По небезпечній дорозі наші військові їхали в бронетранспортері. Його й підбив “ПТРК-снайпер”. Від травм, несумісних із життям, Сабіна загинула на місці. Снаряд не розірвався. Якби трапилося інакше, загиблих могло бути значно більше…

Сабіна багатьом розповідала, що планує здобути вищу освіту. У неї було дуже багато планів на подальше життя, різноманітних мрій та сподівань.

f1449fe2665f43c3dc694a9772ae6f20_original_w859_h569.jpg

23 лютого Сабіну Станіславівну Галицьку з військовими почестями провели в останню путь та поховали в рідному селі Бастова Рудня Ємільчинського району Житомирської області.

Там вона народилася 20 вересня 1994 року. Закінчила Новоград-Волинський медичний коледж (2010-2014, освіта середня спеціальна, фельдшер). Після коледжу – з січня 2015 року працювала поруч із мамою в Барашівській дільничій лікарні (с. Бараші Ємільчинського району, акушер), що входила до складу ЦРЛ смт Ємільчине. Рятувати життя, давати життя було покликанням дівчини.

У квітні 2016 вона добровільно пішла до Збройних сил на контракт, після НЦ “Десна” продовжила службу в “десятці”, військова частина А4267 (10 огшбр). Протягом майже п’яти місяців Сабіна надавала допомогу пораненим на передовій. Це була вже друга її ротація на фронт.

Приклад сестри надихнув її брата Павла, який теж пішов до ЗСУ і наразі проходить підготовку в одному з навчальних центрів. Кажуть, уся родина Галицьких – патріоти. В перші дні війни батьки пофарбували в синьо-жовтий колір паркан свого будинку.

…Востаннє Сабіна бачилася з рідними під час відпустки на Різдво. Тоді Сабіна відвідала медколедж, де навчалася, поспілкувалася з викладачами і подругами.

Сергій Ковнацький:

Старший солдат, військовослужбовець 1-го десантно-штурмового батальйону 95 одшбр Сергій Ковнацький загинув уранці 25 березня від поранення в голову кулею снайпера під час бойового чергування на позиції “Шахта Бутівка” під Донецьком. Воїнові було лише 22.

Сергій народився 27 серпня 1995 року в селі Ясенівка Пулинського (колишній Червоноармійський) району Житомирської області. Мешкав у смт Пулини. Грав у футбол за місцеву команду. 2013 року закінчив професійний ліцей, де здобув професії тракториста-машиніста сільськогоспвиробництва, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування, водія автотранспортних засобів.

4eaedbc7535babcec99a32cc18fc17cf_original_w859_h569.jpg

У квітні 2016-го вступив до ЗСУ на військову службу за контрактом – пішов у десантники. Із грудня 2017-го Сергій перебував зі своєю бригадою на передовій. Після закінчення контракту в травні збирався одружитись. Похований у селищі Пулини. Залишились наречена, батько – також учасник бойових дій, мати, брат і сестра.

Дмитро Рудь:

Дмитрові Рудю було лише 20. Він народився 23 січня 1998 року в Житомирі. Сирота, виховувався дідом і бабою, відвідував недільну школу при Свято-Михайлівському кафедральному соборі. Закінчив Житомирський автодорожний коледж за спеціальністю “будівництво, експлуатація і ремонт автомобільних доріг та аеродромів”. Пожити й попрацювати в мирній Україні хлопчина не встиг. Але став на захист своєї землі й помер як воїн-герой.

У віці 18 років – у липні 2016-го – Дмитро Рудь пішов за контрактом до Збройних сил. У званні матроса, на посаді старшого стрільця-санітара служив у 503-му окремому батальйоні 36-ї бригади морської піхоти ВМС ЗСУ. Світлий, добрий, розумний, товариський – так відгукуються про нього друзі.

8da42a7128c5d99c12f8267a9089f206_original_w859_h569.jpg

Дмитро загинув удень 16 травня під час ворожого обстрілу з РПГ-7 позицій Об’єднаних сил поблизу смт Талаківка у Приазов’ї. Похований на Смолянському кладовищі Житомира. Залишились дідусь, бабуся та сестра-двійня.

Олексій Влодарський «Скіф»:

Олексій Влодарський із позивним “Скіф”, військовослужбовець 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53 омбр ЗСУ, загинув 2 жовтня від кулі ворожого снайпера.

“На Луганському напрямку основні зусилля противник зосередив на спробах відкинути підрозділи Об’єднаних сил з позицій уздовж Бахмутської траси. В районі населених пунктів Кримське та Новотошківське ворог вів прицільний вогонь з мінометів 82-го калібру, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї”, — розповіла речниця ОС Вікторія Данильчук.
Під час цього бою – біля селища Кримське Новоайдарського району – поліг Скіф.

7012df82bc8276f9d9d4b2254122f850_original_w859_h569.jpg

Олексій Влодарський народився 15 грудня 1981 року на Житомирщині, в селищі Гранітне (Малинський район). У 2000-2001 роках проходив строкову службу в 441-му вертолітному полку у Коростені. Із 2010-го працював машиністом екскаватора. Усі, хто знав Олексія, відгукуються про нього як про добру, веселу, товариську людину. Влодарський писав вірші, пісні, грав на гітарі.

У 2014-му – мобілізований до 1-ї танкової бригади. Після того кілька разів підписував короткостроковий контракт із ЗСУ.

Похований у рідному Гранітному. Залишились сестра, брат.

Ігор Гончаренко:

Увечері 1 листопада старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 8-ї механізованої роти 72 ОМБр Ігор Гончаренко отримав смертельне поранення поблизу смт Зайцеве на Горлівському напрямку, в Донецькій області – внаслідок обстрілу опорного пункту з великокаліберного кулемета та стрілецької зброї. Ігорю було 24.

Він народився 5 березня 1994 року в селі Станишівка під Житомиром. Закінчив Житомирське ПТУ №1 за фахом будівельника. Пройшов строкову службу у частині НГУ в Одесі.

c6a94608ef44d0a2bd62336529d03984_original_w859_h569.jpg

Із весни 2016-го служив за контрактом у 20-му окремому батальйоні РЕБ (радіоелектронної боротьби) (в/ч А1262, Житомир). Був відряджений в зону ООС до 72-ї механізованої бригади імені Чорних запорожців. Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 8-ї механізованої роти 72 омбр.

Залишилися мати, вітчим та двоє братів.

Житомир.info

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Теги: загиблі ООС АТО військовий  
Матеріали по темі