Інтерв'ю

Інтерв’ю з Віктором Клімінським про минуле та сьогодення житомирської панчішної фабрики і його участь у виборах

10 жовтня 2020, 13:27

Панчішна фабрика – одне з небагатьох житомирських підприємств, яке пережило розпад Радянського Союзу, а шкарпетки й досі залишаються брендом міста. Фабрика почала працювати в 1935 році, під час фашистської окупації вона була практично зруйнована й відновила роботу лише в 1948 році. В 1967 році панчішна фабрика отримала назву «Комсомолка», з 1988 року – акціонерне товариство «Україна». Тепер це ПАТ «Екотекстиль», генеральний директор якого Віктор Клімінський – третій номер у списку кандидатів від партії «Слуга народу» до Житомирської міської ради. Як зараз працює одне з найстаріших підприємств Житомира, в які країни експортує продукцію, чи вдалося відновитися після цьогорічного весняного карантину та чому генеральний директор вирішив балотуватися в депутати – відповіді на ці питання читайте в інтерв’ю Житомир.info з Віктором Клімінським.

- В інформації про кандидата Віктора Клімінського на сайті ЦВК зазначено, що ви народилися не в Житомирі.

- Так, народився в Червоноармійському районі, який зараз Пулинський, 7 липня 1979 року. На панчішній фабриці, яка на той час називалася АТЗТ «Україна», я почав працювати з 1998 році. Після закінчення навчання в Житомирському будівельному технікумі 4 листопада 1998 року потрапив на підприємство як помічник майстра в’язально-швейного цеху №1. Потім я був механіком цього ж цеху, головним механіком, головним інженером, технічним директором фабрики і тепер – генеральний директор. Тобто, пройшов всі етапи кар’єрного росту, підприємство вивчив від початку й до кінця, знаю всі його сильні і слабкі місця.

- А де здобували вищу освіту?

- Закінчив Вінницький педагогічний університет за спеціальність «Методика викладання фізичної культури та спорту», я дуже любив спорт, займався карате досить довго, отримав безліч травм, після яких завершив свою спортивну кар’єру. Потім закінчив з відзнакою Поліський національний університет, який тоді був ЖНАЕУ, за спеціальністю інженер-механік.

- Який найскладніший час був для панчішної фабрики за більш ніж 20 років, що ви там працюєте?

- Найскладніший час був з 2000 до 2003 року, а до цього – початок 90-х років, тоді всі підприємства переживали не найкращі часи, але наше вижило. А в 2000-2003 роках дуже багато працівників було звільнено, люди шукали кращої долі, спеціалісти роз’їхалися по колишньому Радянському Союзу, в основному це були помічники майстрів з великим досвідом. Наші механіки цінилися тоді й ціняться зараз, і не тільки в Україні. А на початку 2000-х було звільнено близько 30% працівників, які безпосередньо мали відношення до обладнання, без якого неможливо створити продукцію.

- Коли стало зрозуміло, що підприємство вже стабільно працює, вийшло з кризи й далі буде розвиватися?

- В 2019 році, на другий рік мого керівництва я відчув, що фабрика дієздатна. В 2018 році у підприємства було 8 мільйонів збитків, а в 2019 році досягли нульового балансу. Ми почали постачати свою продукцію в північну Америку, я вів переговори щодо експорту в Європейський Союз, в першу чергу – в Польщу, але, на жаль, не вдалося досягнути компромісного рішення. Зараз постачаємо продукцію в США, в Канаду, можна зайти на Amazon і побачити там наші вироби.

- Житомирські шкарпетки продаються під маркою «Легка хода»?

- Не завжди. Крім ПрАТ «Екотекстиль» в Житомирі ще дуже багато малих підприємств, які також займаються виробництвом панчішних виробів, вони продають їх під брендом «Житомир», під іншими, а «Легку ходу», як правило фальсифікує Китайська народна республіка, Туреччина й деякі дрібні підприємства. Фальсифікують – значить поважають (сміється).

- Коли з’явився бренд «Легка хода»?

- В 2000 році була зареєстрована торгова марка «Легка хода».

- У панчішної фабрики є й інші торгові марки?

- Свого часу була «Like step» - торгова марка, під якою ми експортували, і зараз є «Країна мрій» - це дитячий асортимент. До 2001 року ми тісно працювали з німецькою фірмою Falke, а потім вони перевезли своє підприємство до Словаччини. Фірма орендувала у нас весь в’язально-швейний цех, обладнання, весь технологічний ланцюг, там працювали наші люди. Цей практичний досвід дозволив нам перейняти багато технологічних процесів. І коли я вів переговори в Варшаві щодо експорту нашої продукції до Євросоюзу, то говорили про те, що ми перші в Україні почали застосовувати трафаретний друк на дитячому асортименті, на колготах. На сьогоднішній день аналогів в Україні точно немає й поляки признали, що вони хотіли це зробити, але їм не вдалося.

- За рахунок чого це вдалося вам?

- За рахунок професіоналізму. «Легка хода» відрізняється від інших підприємств, які виробляють аналогічну продукцію, по-перше, технологічним процесом. Уявіть, що у вас є борщовий набір, у всіх однаковий, але кожна господиня варить борщ по-своєму. Тобто, крім того, що всі інгредієнти мають бути, вони ще мають правильно поетапно використовуватися. Німці, Falke, Quelle, це робили трошки по-іншому, ми перейняли в них досвід, вдосконалили. Крім правильного підбору сировини для дитячого асортименту, бо для дітей має бути найкраще, результати по трафаретному друку вдалося досягти завдяки спеціалістам, які в нас є. Обладнання безпосередньо для трафаретного друку на дитячому асортименті не існує, ми його самі модернізували, доробляли. Цей процес тривав майже рік. В нас є своя сертифікована лабораторія, є своє моделі – близько 50 дітей, в основному з дитячого садочку, що біля підприємства. Також існує фокус-група, бо крім думки дитини подобається чи ні, важлива ще думка батьків – як воно переться, скільки носиться. Коли ми тільки почали випускати цю продукцію, то була певна недовіра. Але перевага трафаретного друку в тому, що тут не порушується структура петлі, яка забезпечує міцність і комфортність, бо малюнок наноситься на вже зв’язану продукцію.

- Як ви підбираєте малюнки для колгот та шкарпеток, хто це вирішує?

- В нас є дизайнер, він з Києва, бо в Житомирі ми не знайшли таких спеціалістів, це досить вузька спеціалізація – саме для дитячого асортименту. Малюнки затверджує художня рада, де присутні головний технолог, дизайнер, генеральний директор, відділ збуту, маркетологи.

- Зелені шкарпетки з фразами Зеленського – теж ваша художня рада затверджувала?

- Ні, це не наше. В Житомирі існує близько ста малих підприємств, які займаються виробництвом шкарпеток, хтось з них робив.

- Раніше в Житомирі були фірмові магазини панчішної фабрики, а зараз є?

- Залишився один магазин на підприємстві. Я не знаю, коли було прийняте рішення про ліквідацію інших магазинів, але відновлювати їх ми не плануємо. Дистриб'юція почала потроху «вмирати», було видно навіть до карантину, що дрібні магазини, ринки зменшують свої продажі. Тому ми робимо акцент на мережевих магазинах, з ними важче працювати, чим з дистриб'юторами, але то єдиний вихід.

- Я бачу в житомирських магазинах скорочення асортименту вашої продукції, це тому, що ви більше орієнтовані на експорт?

- Ні, в нас експорт займає близько 10% і весь асортимент продукції є у нашому магазині на підприємстві. А якщо згадати минуле, то підприємство в 1989 році перше в своїй галузі почало займатися експортно-імпортними операціями, це було ще при Радянському Союзі. Взагалі при Союзі в Україні було близько десятка подібних підприємств, але важки часи пережили лише житомирська панчішна фабрика та червоноградська «Дюна-Веста» (Львівська область).

- Скільки зараз на підприємстві працює людей?

- 260 людей, а коли я тільки прийшов сюди працювати, то було 1050 працівників. Але потрібно враховувати, що деякі процеси вже автоматизовані, розвиток комп’ютерних технологій пішов вперед. Раніше обладнання було в основному механічне, і якщо тоді помічник майстра обслуговував 12-14 машин, то зараз – 50 машин.

- Є якісь процеси, які не можна замінити машинами?

- Звичайно є, наприклад контроль продукції не можна довірити машинам, наладку та ремонт обладнання, бо в’язальна машинка має до 10 тисяч деталей.

- Як житомирська панчішна фабрика пережила карантин?

- Специфіка нашого бізнесу полягає в сезонності, наші сезони – весна й осінь. Цього року весну ми «провалили» у зв’язку з коронавірусом. Але в березні, коли почався карантин, ми підприємство практично не зупиняли, працювали на 40-50% потужності й диверсифікували виробництво: почали займатися пошиттям масок. Ми шили маски нашому військовому інституту, допомагали тим, хто до нас звертався. Ситуація була складна, тому ми швидко переорієнтували частину виробництва.

-- Як довго ви шили маски – місяць, два?

- Ми й сьогодні продовжуємо їх шити, але вже не в тих об’ємах, як на початку карантину, коли в аптеках нічого не було. Я тоді за власні кошти купляв спирт, щоб забезпечити людей антисептиком. У нас є своя хімічна лабораторія на підприємстві і ми швиденько по рекомендаціях ВООЗ зробили свій антисептик і робимо його й досі. Може тому і статистика захворюваності на підприємстві тоді не була такою значною.

- Весна була «провальна», а як щодо осені?

- У вересні ми бачимо досить непоганий результат, навіть кращий, ніж минулого року. Сподіваємося, що й в жовтні отримаємо кращий результат, ніж рік тому.

- Чому вирішили балотуватися в міську раду?

- Багато питань викликає розпорядження бюджетними коштами там, де це стосується інфраструктури, ремонту доріг. Я, як керівник підприємства, знаю, як це має робитися. В мене потужне господарство на підприємстві – дві високовольтні підстанції 10 кіловольт, 30 кілометрів водопроводу на території. І перед тим, як щось починати, ми зі спеціалістами обговорюємо, як це робити, а не так, що покласти асфальт, а потім розкопувати теплотрасу чи водопровід. А ще я був свідком прикрого випадку, коли після ремонту по Чуднівському мосту їхала на велосипеді дівчина з Білорусі й потрапила в решітку зливостоку, отримала серйозні травми. Тобто, величезні кошти витратили непрофесійно. А ці кошти зароблені, в тому числі, й працівниками нашого підприємства, я знаю, як важко сплачувалися податки в період карантину, й розумію, як цими коштами треба розпоряджатися, контролювати роботи, які виконуються в місті, вартість техніки, яка купується.

- Тобто, якщо вас оберуть в міську раду, то ви будете в бюджетній комісії?

- Не можу зараз сказати, в якій комісії буду. Й мене більше турбують не самі кошти, а якість робіт, я в цьому розбираюся.І під час велопробігу, в якому я брав участь, на Чуднівському мосту теж провалився в цей зливостік, але в мене була маленька швидкість. І ця решітка, яка лежить не в поперек, а вздовж, знаходиться саме на велосипедній доріжці. Крім того, я живу на Корбутівці й коли ввечері, після 21:00, спускаюся до річки, то там починають зливати нечистоти в Тетерів. А ще влада набрала кредитів на декілька мільйонів євро й повісила їх на громадян. І навіщо нам підтримувати Білорусі, якщо у нас «Південмаш» випускає тролейбуси. Чи можна подивитися, куди гроші вкладені на Михайлівській: класний проєкт, але щодо виконання та якості... Безгосподарність та безвідповідальність. Також іноді потрібна підтримка підприємству для вирішення якихось питань, але наша фабрика міську владу не цікавить.

- Чому балотуєтесь саме від партії «Слуга народу»?

- Я симпатизую нашому президенту, вірю в його намагання змінити щось в цій країні і поділяю його позицію щодо розвитку держави й теж не люблю корупцію. Я ніколи у владі не був, це моя перша спроба балотуватися.

- Я вам наперед співчуваю.

- Так, я вже відчув той негатив, що там є. Я звик, що біле – то біле, а чорне – то чорне. А тут люди, які зараз при владі, чи які балотуються, доносять не зовсім правдиву інформацію, і це не залежить від партії, іноді просто доходить до абсурду.

- Ця неправдива інформація стосується вас особисто?

- Мені про так випадки невідомо.

- По якому округу балотуєтесь?

- Округ 2 – Богунія, Максютова, Маликова. В принципі, там де я працюю і де проживав, бо 13 років я прожив на проспекті Миру, діти мої ходять там в школу і в ліцей. Балотуюсь там, де мене знають і можуть оцінити як людину, як фахівця, бо там багато людей, з якими я працював, починав свою трудову діяльність, та й просто знайомі.

- У вас вистачатиме часу на депутатську діяльність – комісії, сесії?

- Сподіваюся, що часу вистачить. Я ж не тільки на ПрАТ «Екотекстиль» працював, а ще й викладачем в ліцеї легкої промисловості, де викладав будівлю й експлуатацію в’язальних машин і слюсарну справу. І за сумісництвом я з цим дуже непогано справлявся: випустив три групи, з яких вибирав найкращих, що бажали залишитися працювати на підприємстві, й паралельно працював технічним директором.

- Кожному депутату виділяються кошти на потреби виборчих округів, як би ви розпорядилися цими коштами?

- Зараз в період передвиборчої агітації мешканці району дуже багато розповідають про те, що необхідно в першу чергу. І вже зараз формується перелік таких гострих питань.

Тамара Коваль, редактор Житомир.info

Підписуйтесь на Житомир.info в Telegram
Теги: Клімінський панчішна фабрика вибори "Слуга народу" кандидат  
Матеріали по темі