24 лютого 2022 року розділило життя мільйонів людей на «до» та «після». Сьогодні – четверта річниця повномасштабного вторгнення. Ми запитали у житомирян, як змінилася їхня реальність.
«Дуже тривожні чотири роки. Важко сьогодні сказати що змінилось, можна буде говорити про це після перемоги. Легше життя не стало. Тривожно, не знаємо яке буде майбутнє і що нас чекає попереду. Лише надіємося, що все буде добре і Україна буде процвітати», – говорить Альбіна.
«Змінилось моє життя, моїх дітей та онуків. В багатьох сімей воно ніколи не буде таким, як раніше. Найпекучіше – втрати. Мої родичі, дякувати Богу, усі живі, але мені серце болить за чужих дітей. Найбільше мені хочеться щоб скоріше все закінчилося – чекаємо дня перемоги», – каже Олена.
«Стали сильніші та витриваліші. Все, що не вбиває робить нас сильнішими – от так ми і змінились. Але надіємося, в подальшому все буде добре. Рано чи пізно будь-яка війна закінчується», – розповідає Юлія.
«Змінились пріоритети, погляди на життя. Маю родичів на війні, є і загиблі близькі люди. Мабуть, ні у кого життя не буде таким, як воно було до 24 лютого. Не змогла змиритися з несправедливістю: як світ ставиться до нашої ситуації, що гинуть найкращі, з проблемами в державі, які на жаль, не вирішуються», – каже Влада.
«Змінилася в найгірший бік. От у мене поїхала дитина, вона присилає відео з салютами, а я дивлюсь на них і мені страшно. Я боюсь навіть вибуху салюта. Ці всі вибухи, тривоги, нещастя. Сьогодні плакала, коли читала новини», – ділиться Тамара.
«Змінилась в гірший бік. Багато моїх знайомих втратило сім'ю, родину. Я вчитель, кожного разу веду перший клас в укриття, і бачу як хтось плаче – різне у дітей сприйняття. Тому з тривогами змиритися не змогли», – розповідає Вероніка.
«Ми досі не можемо змиритися з тривогами і втратами – це дуже боляче. Надіємось, що буде перемога. Ми живемо цією надією. У мене син військовий, я пройшла тяжкі хвилини. Мабуть, задля нього я живу. Все буде добре. Перемога буде тільки за нами, бо українці незламні», – ділиться Галина.
«Люди в страхові, але ж єднаються. Місто єднається, працюють, стараються для того, щоб відстояти свою незалежність», – говорить Віктор.
«Більше почала переживати за тривоги. Загалом, більшість людей після такого доволі довгого періоду, звикають до такого життя. Але коли ти виїжджаєш за кордон під мирне небо, де немає прильотів і тривог, розумієш – травма в тебе залишилася», – розповідає Анастасія.
«Життя продовжується. Воно не закінчується, навіть якщо ти втратив когось. Надія є. Моя надія в Богові, я віруюча людина. І все що допомагає мені триматися ці чотири роки – це віра. Були різні моменти, я різне переживала в житті. У мене тато і брат військовослужбовці, тато отримував поранення. Я розумію – ця надія моя, і я хочу нею поділитися з іншими», – розповідає Оля.
Нагадаємо, 24 лютого 2022 року путін напав на Україну, почалося повномасштабне вторгнення росії. Ракетні удари завдали по військовим аеродромам та складам, міський голова Житомира Сергій Сухомлин оприлюднив звернення до громади.
24 лютого 2026 року, у четверті роковини повномасштабного вторгнення, житомиряни вшанували пам’ять полеглих захисників молитвою та покладанням квітів та лампадок до пам'ятних знаків.
Яким був перший рік повномасштабного російського вторгнення для Житомира – дивіться тут.
Матеріал про другий рік російського вторгнення у Житомирі – дивіться тут.
