Фронтовик Василь Шубович із Житомира 69 років носить у своєму тілі осколок, який називає «німецьким сувеніром». Це одне з трьох поранень ветерана, яке він отримав у день янгола – 14 січня 1945-го – під Варшавою. Всі лихоліття війни 90-річний Василь Митрофанович може вмістити в одне речення: жити не хотілось – вмерти не можна було. Але його спогадів вистачить на добру книжку.
8 травня вдома ветерана провідав і привітав із черговою річницею Великої Перемоги заступник голови Житомирської обласної ради Руслан Годований, - повідомляє прес-служба облради.
Під час розмови Василь Митрофанович поділився спогадами про події війни, враженнями від поїздки до Берліна кілька років тому, оцінив і дав поради щодо подій сьогодення.
На початку війни Василь Шубович тричі втікав із нацистського полону, працював у підпіллі. Пізніше протягом місяця пройшов підготовку на курсах для військових та був відправлений на фронт, мав поранення і контузію. Боровся до останнього дня війни та разом із іншими переможцями написав свої ініціали на стіні Рейхстагу.
Як свідчення жорстокості нацистів ветеран пригадує: «Підходили радянські війська до Берліна. Геббельс дав розпорядження німцям ні в якому разі не здаватися нам, а тільки військам союзників – Великобританії, Сполучених Штатів Америки, після себе нічого не залишати. Навіть голодні і обірвані, загартовані в боях, наші солдати знали, що якщо десь трапиться вантажівка, повна їжі, то брати нічого не можна – там пастка, заміновано. Коли переходили через річку, яка розділяє Берлін, то всі мости і човни були заміновані. Один солдат, який вмів плавати, переплив річку, розмінував один човен і дав можливість переправитися саперам і розмінувати решту човнів (за це він був удостоєний звання «Герой Радянського Союзу»). На тому березі стояла коляска з дитиною, дитина голосно плакала. Але варто було доторкнутися до тої коляски, все б навколо вибухнуло. Наші обережно підійшли, розмінували коляску, врятували життя дитині і багатьом побратимам».
«У сучасному Берліні було цікаво побачити місце, де був багато років тому і як живуть переможені, – розповідає Василь Митрофанович. – Там для нас, українських ветеранів проводили екскурсії, виїздили й за межі столиці, де були розташовані табори смерті».
«Найголовніше в нашому суспільстві зараз те, що незрозуміло, що буде завтра. Розумію, яка складна ситуація. Але треба намагатися всі проблеми вирішувати в кабінетах за круглим столом, – висловлює думку Василь Шумович. – У роки війни було дуже тяжко, але Сталін, Рузвельт, Черчіль вели переговори».
«Для ветерана відзначення Дня Перемоги – це завжди бальзам на душу: як приходять діточки, хочуть вручити квітку, щось запитати. Особливо це важливо тим ветеранам, які прикуті до ліжка. Перемогу, яка далася такою дорогою ціною, не можна забути», – каже Василь Митрофанович, для якого 9 травня – вже 69 років свято, свято зі сльозами на очах.
Фото прес-служби Житомирської обласної ради
