Це друга частина розмови з директором КП «Житомирводоканал» Романом Іликом, перша – тут. Питання корпоратизації комунальних підприємств виникло не просто так - це частина великої реформи, піти на яку уряд був змушений з декількох вагомих причин, зокрема задля ефективності роботи і сталого фінансування. Директор водоканалу стисло розповідає про це, оскільки зміни стосуються безпосередньо і цього комунального підприємства:
- По-перше - Господарський кодекс України втратив чинність з 28 серпня 2025 року: він був «радянським за духом» або ще його називають «пострадянським фантомом». Нове законодавство імплементується до міжнародних, ближче до європейських вимог. Усі правовідносини між бізнесом та державою будуть повністю регулюватися Цивільним кодексом України та спеціальними ринковими законами.
Всім комунальним підприємствам і органам місцевого самоврядування відведений термін, щоб вони вибрали, якої форми власності буде юридична особа замість комунального підприємства: акціонерне товариство, публічне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю чи приватне підприємство.
- Чи може бути продовжене фінансування таких підприємств з місцевого бюджету?
- Після корпоратизації комунального підприємства запроваджується заборона на дотаційне фінансування господарської діяльності таких підприємств із державного та місцевих бюджетів, окрім відшкодування різниці в тарифах, якщо вони встановлені на рівні нижче економічно обґрунтованих. Після корпоратизації на підприємствах з'явиться наглядова рада, у складі якої є незалежні експерти. Залежно від обраної власником моделі управління, ймовірно, конкурс на посаду директора проводитиме саме наглядова рада. Вона рекомендуватиме міському голові укласти з ним контракт і, відповідно, контролюватиме його роботу.
Підприємство буде зобов'язане проходити щорічний незалежний аудит. Всі фінансові питання будуть знаходитися під її контролем.
Оскільки з’являться додаткові важелі контролю, після корпоратизації колишнім комунальним підприємствам буде легше залучати інвестиції для модернізації та оптимізації витрат у вигляді грантів, кредитів або через інструменти державно-приватного партнерства. Старі борги комунальних підприємств не підлягають списанню лише через зміну форми власності. Але є шляхи, коли можна їх реструктурувати, або сподіватися, що місцевий бюджет закриє критичні борги підприємства до завершення реформи.
Нагадаю, що рішення про корпоратизацію прийматиме міська рада і сто відсотків нового акціонерного товариства належатиме міської раді.
- Пане Романе, чи може таке статися, що якийсь бізнес захоче викупити значний пакет акцій і стати співвласником підприємства?
- А чому ні? Якщо якась окрема людина, або якийсь бізнес викупить акції і стане співвласником значної частини підприємства в майбутньому, після корпоратизації, ці гроші підуть на нові проєкти та розвиток підприємства.
Навіть сьогодні, до проведення корпоратизації, у міської ради є можливість передати підприємство приватному інвестору в управління та залучити гроші, адже вже давно працює закон про державне приватне партнерство і комунальні підприємства теж могли в ньому брати участь. Проте влітку 2025 року було ухвалено новий закон «Про публічно-приватне партнерство», який повністю замінив старий документ 2010 року. Головна мета оновлення - спростити залучення приватних грошей для швидкої повоєнної відбудови інфраструктури та гармонізувати українське законодавство із європейськими стандартами. Закон про публічно-приватне партнерство дає можливість зібрати сесію міської ради, прийняти рішення, що оцей інвестор нам дає N мільярдів, ми йому віддаємо в оренду, в концесію, в публічно-приватне партнерство комунальне підприємство на 49 років. Якщо правильно все регулювати та контролювати виконання умов договору про партнерство обома сторонами, ризиків бути не повинно.
- Чи є приклади концесії водоканалів в Україні?
- Є, наприклад, Одеський «Інфокс», він дотепер працює. «Інфокс» – це одеський водоканал, він вже більше 20 років в концесії. Це, мабуть, найвідоміший, найтриваліший та найбільш унікальний приклад залучення приватного бізнесу до управління міською інфраструктурою в історії України, хоча юридично оформлений не як концесія, а як довгострокова оренда цілісного майнового комплексу.
- В чому найбільша проблема водоканалів в країні?
- Проблема всіх водоканалів України останні 30 років - в тому, що держава сама же не дотримується тих правил і законів, які приймала. Це стосується правил, методик і законів щодо тарифоутворення, контролю та всіх інших норм, щоб комунальне підприємство не було збитковим, а також щоб уникнути проблем із якістю води та кричущого стану деяких комунікацій. Нацкомісія з 2010 по 2018-й встановлювала збиткові тарифи кожен рік і розказувала всім, що на водоканалах неефективні керівники, менеджери, а потім з 2018-го почала більш-менш нормально регулювати встановлення тарифів з поступовим наближенням до економічно обґрунтованого, і тут прийшла війна і знову Нацкомісія припинала переглядати тарифи для населення. Вони стали збиткові.
Якщо в підприємств не вистачає грошей на ремонти, на електроенергію, на покращення основних засобів, то як вони можуть надавати якісну послугу?
- Європейський досвід про що свідчить?
- В Європі поширені змішані структури - державно-приватне партнерство. Муніципалітет може володіти контрольним пакетом акцій, а приватні інвестори - рештою. Акції багатьох великих європейських комунальних холдингів навіть торгуються на фондових біржах.
Комунальні служби в Європі діють за правилами комерційного бізнесу. Вони мають незалежні наглядові ради, що мінімізує вплив місцевих політиків на призначення директорів чи господарську діяльність.
У всьому світі тарифоутворення має суспільний інтерес та є політизованим, і політики перед виборами намагаються впливати на формування тарифів. Проте комерціалізовані служби розраховують тариф економічно обґрунтовано, закладаючи туди кошти на інвестиційну програму та модернізацію. Місто може лише субсидувати бідні верстви населення, але не має права заганяти підприємство у збитки заради рейтингів.
Першу частину інтерв’ю можна читати тут.
Питання ставила Лариса Бекета
