З психологом медичного центру «Асклепій Відновлення» Ганною Сезер ми розмовляємо про допомогу батькам та дітям. І дітям, насамперед, бо під час війни їм найтяжче подолати страхи та тривогу, як би ми себе не заспокоювали, що дитяча психіка доволі гнучка та може адаптуватися майже до всього.
«Рівень стресу за роки війни зріс у рази. Дитина дійсно адаптується до різних умов, проте ціна такої адаптації без підтримки дорослих може бути занадто високою для її майбутнього. Моя порада: спочатку безпека та психологічний комфорт, і лише потім—успішність. Краще трійка в безпеці ніж висока оцінка з нервовим виснаженням», - говорить Ганна Володимирівна.
- Пані Ганно, з якими питаннями найчастіше звертаються до вас батьки першачків на початку навчального року і які поради можуть стати їм у нагоді?
- З молодшими дітьми легша картина, бо вони період переходу з дитячого садочка до школи сприймають як якусь нову пригоду. Там є для них цікаві моменти: купівлі речей для школи, канцтоварів. Це все нове, яскраве, з якимось таємничим сенсом. Проблеми виникають, коли батьки дуже поспішають віддати дитину до школи, ігноруючи тести на готовність малечі до навчання, бо її нервова система може бути не готова, а отримавши навантаження, дитина просто перестає сприймати інформацію, перестає встигати в школі.
- Що тоді краще зробити?
- Я знаю випадки, коли батьки повертають дітей назад до садочка. І це для малечі може бути найкращим варіантом. Але щоб цього не сталося, раджу обов'язково проходити перевірку на готовність до школи. Чому дитині може бути складно у навчальному закладі? Відбувається зміна біоритмів – це перехід від більш вільного режиму до суворої дисципліни, і це вже є стресом для нервової системи. Навчання вимагає миттєвої і тривалої концентрації уваги. Дитина також може важко сприймати зміну середовища і її соціальне наповнення, в якому зростає соціальний тиск через оцінювання, правила та спілкування в колективі. Іноді виявляється, що дитина до цього не готова.
- Як розпізнати симптоми, коли дитина потребує допомоги батьків або фахівця-психолога?
- Хочу звернути увагу батьків на маркери дезадаптації дітей та підлітків і як це може проявлятися: фізичні симптоми - нудота з ранку, головний біль, втрата апетиту і порушення сну.
Поведінкові зміни – це може бути замкнутість, відстороненість, апатія, плаксивість і раптові спалахи агресії, які дитина не може пояснити. Також може бути втрата інтересу, категорична відмова навчатися або виконувати завдання. Дитина може вдаватись до торгу, аби не йти до школи.
- Який план дій можна порадити батькам?
- Порада для батьків дітей різного віку - повертати режим дня не 1 вересня, а заздалегідь, поступово зсуваючи час засинання та прокидання.
Раджу знизити планку очікування від дитини, тобто, не вимагати гарних оцінок перші 2-3 тижні. Головне завдання батьків у вересні—бути не контролерами, а безпечною, зрозумілою, передбачуваною дорослою фігурою, так званою тихою гаванню.
- Розкажіть, будь ласка, про особливості адаптації в умовах сьогодення
- Особливо важливо бути відкритим для емоцій дитини і дозволяти скаржитись, злитись та розділяти з вами страхи та переживання. Це стосується дітей різного віку: треба розуміти, що легалізація тривоги—це коли нормально боятися сирен та занепокоєння дорослих. Повторення правил безпеки—це коли маршрут до школи, а в школі до класів та укриття має бути чітким та відпрацьованим без паніки. Також батькам потрібно пам’ятати, що передбачуваність вдома - відсутність стресу, лайки - компенсує нестабільність ззовні.
А наступна порада стосується і першокласників, і дітей, які йдуть до нової школи: попросить вчителя показати бомбосховище, пройдіть до нього декілька разів, щоб дитина запам’ятала дорогу, побудьте там разом певний час. Шкільне укриття - це новий соціальний простір.
- Як батьки можуть допомогти дитині під час тривог в укритті?
- В укритті діти перебувають у просторі замкнутого стресу, в тісному контакті, де страх однієї дитини може емоційно передатись іншим. Раптовий галас та невідомість лякають найбільше, тут може не спрацювати «разом нас багато…». Я раджу скласти дитині «тривожний набір антистресу»: навушники, м’яку іграшку, кислі льодяники, які, до речі, є дієвим методом екстреної допомоги при сильному стресі.
Не варто казати багато разів просто слова «не бійся», сварити за те, що дитина боїться і порівнювати з іншими. Це блокує емоції і змушує соромитись своїх почуттів, після цього дитина закриється. Додавайте завжди - «я бачу, що тобі страшно, я поруч, ми впораємося». Навчіть дитину дихальним технікам, наприклад дихання по квадрату, які вона зможе непомітно робити за партою, в укритті, будь де.
Самостійно дитині практично неможливо впоратися зі страхами. Якщо у дитячому колективі є позитивний колективний досвід подолання страху – це дуже добре, але часом буває навпаки. А діти діляться своїми емоціями.
- Як впливає на дитину емоційний стан батьків?
- Ми маємо розуміти, що дитина має два фронти стресу. Вона одночасно звикає до навчання та адаптується до небезпечних умов (сирени, укриття, блекаути чи зміна формату навчання). Також маємо знати, що психіка витрачає колосальний ресурс на виживання та контейнування страху, тому на географію чи математику сил може не вистачати. Це енергетичний дефіцит.
Дитина зчитує тривогу мами чи тата за секунду. Якщо батьки панікують через безпеку в школі, то дитина не зможе там спокійно навчатись і перебувати, тому дорослим потрібно стабілізувати себе: обговоріть із адміністрацією школи і вчителем безпековий план школи до найдрібніших деталей. Переконайтеся, що ви довіряєте закладу, і лише з упевненим виразом обличчя відправляйте дитину на уроки. Шкільне укриття має стати для дитини місцем безпечної спільноти, а не замкнутого страху.
Також я порадила б батькам прийняти такі правила: головна оцінка цієї осені - це ментальне здоров’я дитини, а не бали в щоденнику, а адаптація дитини у школі - це не про те, як швидко вивчити вірш, а про те, як зберегти психологічну стійкість під час сирени.
- Як поводитися батькам і вчителям, коли до класу приходять діти, які евакуювалися, або які переїхали з прифронтових областей?
- Старшим дітям пережити синдром «чужого» у новому класі складніше, ніж молодшим, адже учень приходить у вже сформований колектив, де є свої лідери, правила та компанії і дитина може почуватися аутсайдером.
Однокласники на новому місці можуть не до кінця розуміти досвід, який пережив новенький: багатоденні обстріли, зруйноване житло, евакуація, можливо смерть рідної людини. Батькам і вчителям важливо не робити з таких дітей «об’єкт жалю», а важливо допомогти їм знайти точки дотику з класом через спільні інтереси спорт, ігри.
У багатьох дорослих та дітей внутрішньо переміщених осіб існує «синдром відкладеного життя», адже втрата дому означає для них і втрату опори. Додайте сюди й очікування повернення: багато родин ВПО живуть думками «скоро додому», через що дитина не пускає коріння на новому місці, не заводить друзів, навіть не облаштовує кімнату…
Порівняння, яке озвучує така дитина, не на користь сьогодення, а фрази «а у моїй минулій школі було краще…» блокують адаптацію.
- Як повернути дитину до життя «тут і зараз»?
- Потрібно легалізувати сум за минулим, але сфокусувати дитину на теперішньому. Навіть якщо це тимчасове житло і тимчасова школа—це життя, яке триває прямо зараз, і його треба жити, ставити мету, досягати її, шукати друзів. Хай це буде спорт, малювання, музика, поробки або інші захоплення, які були у дитини раніше, або пропонувати їй спробувати щось нове.
Якщо родина переїхала з іншого регіону, у дитини може бути мовний і культурний бар’єри. Страх помилки – це одна з проблем. Дитина може соромитися свого акценту, русизмів чи специфічних слів, через що взагалі може замкнутися і мовчати на уроках.
Який вихід? Потрібно це пояснити батькам однокласників та вчителям та знизити мовний тиск. Головне—щоб дитина почала говорити й висловлювати думки. М’яка підтримка та відсутність висміювання з боку однокласників – найкращі ліки від мовного бар’єра.
- Що ви можете порадити батькам дитини ВПО?
- Познайомтеся зі школою до 1 вересня, прогуляйтеся шкільним подвір’ям, зайдіть у клас, покажіть дитині, де туалет і де укриття: невідомість посилює тривогу.
Всі непорозуміння у класі вирішуйте одразу з вчителями і директором при необхідності.
Дитині потрібно створити «куточок дому». Навіть в орендованій кімнаті у дитини має бути свій стіл, де стоїть улюблена чашка чи іграшка, яку вдалося забрати з собою з дому.
Ініціюйте контакт з вчителями: батькам варто делікатно поспілкуватися з класним керівником, попередити про тригери дитини, наприклад, страх гучних звуків або темряви, попросити допомоги з інтеграцією в колектив. Дитині ВПО потрібна не жалість однокласників, а прийняття та спільні інтереси. І вчителі, і батьки мають зрозуміти, що головне завдання нової школи для переселенців—повернути дитині відчуття належності до спільноти. А як ми вже знаємо, адаптація ВПО—це шлях від емоційної валізи «я тут тимчасово» до позиції «я живу тут і зараз».
Інтерв’ю взяла Лариса Бекета
