У ніч 25 травня 2025 року у Коростишеві внаслідок російської атаки загинули троє дітей з однієї сім’ї.
У День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії росії проти України, 4 червня, онлайн-видання «Hromadske опублікувало матеріал «Останній дзвінок на могилі однокласників. Рік після трагедії в Коростишеві, коли росіяни вбили трьох дітей з однієї родини».
«Три хрести з одним прізвищем. Квіти на порожній парті. Однокласники досі вітають із днем народження загиблих друзів у Viber, щоб не забувати про них. Відтоді як російська атака вбила в Коростишеві трьох дітей з однієї родини, минув рік. hromadske побувало на роковинах трагедії і побачило, як у Коростишеві бережуть пам’ять про 17-річного Романа, 12-річну Тамару та 9-річного Станіслава Мартинюків», - йдеться у статті.
Фото – hromadske
Далі – текст повністю:
«Думав, як НМТ скласти. Так і не склав»
«У нас саме була Божественна літургія, і ми зранку дізналися про цю трагедію, і це було страшно й боляче… Слова молитви не можна було промовити, тому що сльози болі пригнічували дихання», — розповідає отець Віталій, стоячи на кладовищі.
Він щойно завершив панахиду біля великої могили з трьома хрестами. Тут 28 травня 2025 року похоронили Романа, Тамару та Станіслава Мартинюків. Трьох дітей з однієї родини.
Отець Віталій проводить панихиду на річницю загибелі дітей з родини Мартинюків. Фото – hromadske
У ніч проти 25 травня 2025 року вони загинули на очах у тата. Батьки дітей зазнали поранень.
Дізнавшись про трагедію, отець Віталій разом з іншими священниками поїхав на місце удару допомагати розбирати завали. Будинок був ущент зруйнований, а уламки ракети розкидані по всьому подвір’ю.
«Ще й погода така була — безперервно йшов дощ. Був якийсь такий смуток. Таке було відчуття, що просто небо розкрилось і всі сльози нашої землі водночас посипалися в це місце, щоб оплакати ті втрати, які були там».
На роковини до могили прийшли родичі, вчителі й однокласники. Багато з них було й на похороні.
Однокласниці загиблої Тамари на кладовищі під час відспівування на річницю загибелі. Фото – hromadske
«Ця могила фактично вся була закладена зверху мʼякими іграшками. Мій син — однокласник, я ввечері його взяв, ми прийшли на те місце, де діти загинули. Треба показувати дітям, щоб вони бачили, що робить війна, і які її наслідки», — каже отець Віталій.
Після панахиди учні та вчителі пішли до школи. Біля могили залишилися лише батьки.
«Думав, як той НМТ скласти, хвилювався. А тут — так і не склав», — зітхає Олена Мартинюк, розповідаючи про сина Романа.
«Тома зі Стасиком відмінники були… Рома хотів вступити до політехнічного, подавати заявку. Тома вчителькою хотіла бути. Стасик ще нічого не думав», — розповідає Олена.
Ігор додає: «Стасик дуже добрий був. Мурашок цукром годувати ходив. Йому шкода всіх було».
Біля ніг Олени — милиці. Після поранення й операції жінка досі не відновилася. У родині є ще двоє старших дітей. У момент атаки їх, на щастя, не було вдома.
Батьки загиблих дітей Олена та Ігор Мартинюки під час відспівування на річницю загибелі синів і доньки. Фото – hromadske
«Було відчуття, що я теж вмираю»
На подвірʼї ліцею тим часом — памʼятні заходи, на яких згадують Романа, Тамару та Станіслава. Учні тримають квіти, дехто — м’які іграшки.
Лінійка пам’яті у дворі ліцею №1 імені Густава Олізара Коростишівської міської ради. Фото – hromadske
На деревах, шкільних дошках і стендах розвішані паперові ангели. Їх завчасно вирізали школярі молодших класів. У класі Станіслава на його парті — квіти. На дошці — спільні з ним фото. А на паперовому дереві з днями народження учнів досі є листочок із його датою.
«Коли потрапили в хату [Станіслава] обстріли, я тоді сидів у Facebook, і мені потрапило фото [з місця атаки], де була гуска. І я згадав, як він розказував, що йому на день народження гуску подарували іграшкову. І я одразу подумав, що це він. І тоді в мене аж серце ледь не стало. Реально важко було», — розповідає четвертокласник Захар, друг Станіслава.
Мʼяка іграшка у формі гуски, знайдена на місці зруйнованого будинку родини Мартинюків. Фото – ДСНС Житомирщини
Каже, після трагедії кілька ночей поспіль бачив друга уві сні — Станіслав був живий і, як раніше, ходив до школи.
«Ось ці всі сни мені дуже важко було забути. І було таке відчуття, що я теж вмираю, а не тільки він», — додає хлопець.
Навіть у вересні, через кілька місяців після загибелі друга, Захар написав йому привітання з днем народження, хоча й знав, що той його не прочитає: «Просто, щоб пам’ятати про нього».
У шкільному дворі на старих колесах, наполовину вкопаних у землю, сидять семикласниці Софія та Уляна. Тут вони часто збирались із Тамарою — їли піцу, сирні палички, говорили про школу й плани на майбутнє.
Двір ліцею, де Софія (ліворуч) та Уляна проводили час з однокласницею і подругою Тамарою Мартинюк. Фото – hromadske
«Вона хотіла стати вчителькою з математики, тому що їй подобається, вона любила цей предмет… І вона хотіла закінчити музичну школу, спробувати бути співачкою або грати на якомусь інструменті з артистами», — пригадує Софія.
Тамара навчалась у музичній школі та грала на домрі. Згодом записала туди й молодшого брата Станіслава — і в нього теж добре виходило.
«Вона мені розповідала, що її батько казав, що вона грає на бандурі… А вона казала, що це не бандура, це трішки інше», — усміхається Софія.
У музичній школі про загиблих вихованців теж пам’ятають. Під час останнього звітного концерту їм присвятили пісню-реквієм.
Про найстаршого Романа вчителі й однокласники памʼятають також. Торік останній дзвоник для його класу відбувся не у школі, а на кладовищі. Без музики й святкових промов.
Останній дзвоник 11 класу ліцею №1 імені Густава Олізара Коростишівської міської ради 30 травня 2025 року. Фото – Юлія Скок|Facebook
«Це той учень, який дуже захоплювався історією, надзвичайно любив знаходити якісь факти й навіть вступати в дискусії з учителями… Рома планував вступати й навчатися, змінювати своє життя і світ довкола себе. І він би міг це зробити», — згадує Юлія Володимирівна, його колишня класна керівниця.
Цього року його однокласники знову планують зібратися й піти на кладовище.
«Ніхто не забув. Немає такого, що все, ми випустилися, і ми забули про те, що сталося. Ні, памʼять живе й однозначно буде жити, поки ми є», — каже Юлія Володимирівна.
Згадуватимуть про загиблих щороку
У коридорі ліцею на стіні пам’яті висять фотографії Романа, Тамари та Станіслава. Під час шкільних заходів тут проводять хвилини мовчання. На їхню честь висадили дерева.
Цьогорічну лінійку пам’яті, каже директор ліцею Сергій Мусієнко, запропонували провести самі школярі. Вони ж допомагали її організовувати — зокрема, змонтували пам’ятний ролик зі світлин і відео загиблих.
«Сьогодні така памʼятна дата. Ми будемо постійно, щорічно її відзначати, тому що вважаємо, що маємо згадати цих дітей, адже вони є частиною нашої шкільної родини», — каже директор.
Заходи пам’яті у ліцеї до роковин загибелі дітей. Фото – hromadske
Педагогиня-організаторка Марина вважає, що дітям потрібно «мʼяко нагадувати» про загиблих у війні, аби «не ранити психіку», але водночас зберігати памʼять про кожного.
«Однокласники Тамари мені вчора писали й казали, що вони самі домовилися сьогодні одягнутися в чорні кольори, і це була саме їхня позиція, ми цього не вимагали», — розповіла Марина.
Софія та Уляна не лише прийшли в чорному, а й долучалися до організації та проведення лінійки у школі і прийшли на кладовище цього дня, щоб покласти квіти.
«Вона залишиться назавжди світлою людиною — веселою, життєрадісною, яка завжди всміхається… Вона була нашою подругою і залишиться назавжди», — каже Уляна.
Софія додає: «Ми її памʼятаємо і не забудемо».
Як повідомляв Житомир.info, 25 травня 2025 року у Житомирській області внаслідок ворожої атаки загинули 3 дитини, віком 8, 12 та 17 років, та 12 людей постраждали. Понад 30 будинків зруйновані або пошкоджені. Під час тривоги над Україною збили 45 крилатих ракет, знешкоджено 266 ворожих БпЛА. У Бердичівському районі внаслідок ворожого обстрілу 25 травня двох людей госпіталізували. Пошкоджені 30 житлових будинків, господарські споруди, магазин та лінії електропередач і водомережі. Слідчі СБУ розпочали кримінальне провадження за фактом масованого обстрілу Житомирщини. Троє дітей, які загинули внаслідок обстрілу міста Житомирського району, — з однієї сім’ї, їх батьків госпіталізували. Житомирська обласна прокуратура розпочала досудове розслідування за фактами вчинення воєнних злочинів, що спричинили загибель людей. Ліцей, де навчались діти, які загинули під час ворожої атаки по місту Житомирського району, відкрив збір на допомогу сім’ї. У Бердичівському районі — двоє постраждалих віком 13 та 47 років. До будинку у Коростишеві, де загинули діти, люди поприносили квіти та іграшки, в громаді оголосили Дні жалоби. Екологи задокументували шкоду, нанесену довкіллю внаслідок комбінованої атаки крилатих ракет, а рятувальники допомагали ліквідовувати наслідки: укріплювали дахи та демонтовували аварійні конструкції. 27 травня мама загиблих дітей була у лікарні. 28 травня 2025 року у Коростишеві попрощалися з трьома дітьми, які загинули внаслідок ворожого обстрілу по місту 25 травня.
Відеорепортаж – тут.
